Із початком війни увага психологів змістилася на питання адаптації переселенців, стрес, тривогу, депресії, посттравматичні розлади. Втім не менш складні явища нікуди не поділися, а з війною, можливо, стали ще й сильнішими. Мова про лудоманію – ігрову залежність. Про те, як у боротьбі з нею можуть допомогти легальні організатори азартних ігор та держава – Gaming Capital поговорив із керівником громадської спілки “Захист прав гравців і подолання наслідків ігроманії “Високі ставки” Павлом Ніколайчуком, психологом, який спеціалізується на питаннях лудоманії.

Павле, наскільки зараз актуальна проблема лудоманії? 

Через війну ми не маємо можливості повноцінно досліджувати проблему лудоманії та її динаміку. Втім ми всі чудово розуміємо, що людина найчастіше звертається до залежностей: хто до пляшки, хто до гри – саме у стані стресу, коли її життєва ситуація ускладнюється. Але крім цього важливо враховувати, що зараз багато громадян мають серйозні фінансові труднощі. Так само обмежився доступ до грошей і в ігроманів. Коли певний проміжок часу українські фінансові установи не видавали позики, це, на мою думку, зменшило кількість випадків лудоманії. Загалом, ігроманія завжди йде пліч-о-пліч з проблемою боргів, але поки що людина з ігровою залежністю не може дозволити собі грати так само активно і це, на мою думку, йде на користь ситуації в цілому. Скоріше за все, проблема лудоманії стане гострішою після перемоги. Це, до речі, буде стосуватись не лише ігроманії, а й тривожних, депресивних та інших розладів. 

Як держава та легальні організатори азартних ігор можуть допомогти у боротьбі з лудоманією? 

Потрібно створювати культуру профілактичної медицини. Лудоманію найкраще профілактувати, бо якщо людина має можливість знайти своє місце у суспільстві і жити щасливо, то лудоманом вона стане з малою ймовірністю. Людина навіть може залишатись споживачем ринку азартних послуг, грати заради розваги і відпочинку, але не впаде у залежність. Фактично нічого надзвичайно складного робити не треба, непогано було б, якби в країні працювали певні протоколи, були центри реабілітації, спрямовані на цю проблему. Бо більшість центрів реабілітації спрямовані на хімічні залежності, а не на проблеми ігроманів. Також важливе місце у протидії наслідкам лудоманії і її попередженні можуть і мають займати легальні організатори азартних ігор. І частина таких обов’язків вже закладена у чинному законодавстві. Легальні організатори азартних ігор можуть співпрацювати з фахівцями і створювати механізми лікування, профілактики та подолання наслідків ігрової залежності. Крім цього, легальні оператори азартних ігор можуть створювати або фінансувати інформаційні матеріали про те, куди і як звернутися за допомогою. Дуже важливо створювати культуру звернення серед людей, які мають проблему з психічними розладами, або просто з проблемами в житті. У нас досі є стигматизовані верстви населення, такі як люди з проблемами залежностями, а деякі люди не мають фінансової можливості і досвіду того, як можна вирішувати проблеми з гральною залежністю за допомогою фахівців.

На досвід яких країн можна спиратися українським фахівцям?

У нас немає культури азартних ігор. Найкращий досвід – у США. Впевнений, ви чули і про Лас-Вегас і про покер, в який вони грають ще з часів Дикого Заходу. У них не тільки це розвинуто, у них гра в покер – щось нормальне. У нас в країні сказати людям, що ти граєш в покер – це все одно, що сказати, що ти алкоголік. Коли я був професійним гравцем у покер, неодноразово стикався з таким ставленням особисто. У США дуже багато розвинених протоколів: коли звертатись за допомогою, як, куди. У них дуже розвинена мережа груп анонімних для звернень. У нас, наскільки я пам’ятаю, працювала одна і навряд чи вона працює зараз. У них є великі центри при Стенфордському універі, які займаються дослідженнями. Там є як культура гри, так і культура допомоги. Нам необхідно досліджувати питання, створювати культуру допомоги, захищати гравців і людей, які страждають від лудоманії. 

Що ви думаєте з приводу озвученої у ЗМІ думки, що людей з гральною залежністю можуть вербувати спецслужби ворога? 

Я не підтверджую таку думку. З одного боку, все, що стосується вербування не є зоною відповідальності або компетентності психологів. Це робота розвідки, СБУ, ЗСУ. З іншого боку, як впливатиме згаданий наратив на тих ігроманів, які хочуть звернутись за допомогою? Уявіть собі, ви – людина, у якої є борги, у якої проблеми з лудоманією. А в суспільстві є уявлення, що лудомани можуть бути корегувальниками вогню. Я впевнений: наратив про те, що ігромани або люди з іншими залежностями можуть ставати колаборантами, надзвичайно шкідливий і скоріше стане в пригоді ворогу, ніж нам. 

Які практичні поради можете дати людям з гральною залежністю? 

Якщо конкретно поради лудоманам, то хлопці-дівчата, варто знати, що проблема лудоманії – звичайна проблема, з якою можна звертатись за допомогою до фахівців, лікарів, психологів. Навіть не дивлячись на ту кількість боргів, яка зазвичай є у лудомана. Проблема величезних боргів, які зазвичай мають лудомани, не катастрофічна. Все можна вирішити: є юридичні шляхи, є фахівці, які можуть допомогти з психологічною стороною справи. Як людям з ігровою залежністю, так і їх родинам варто сфокусуватись на тому, щоб забезпечити собі безпечні умови життя і далі вже потроху вбудовуватись в суспільство. А основний вихід з залежності – розвиток особистості. Для цього держава може створювати можливості для реабілітації і ресоціалізації, а люди можуть робити все, щоб вони повертались до нормального життя: робота, навчання. До речі, саме зараз багато різних організацій сприяють отриманню нових професій, надають необхідну допомогу. Тобто, фактично людям залежним треба робити приблизно те саме, що й кожному з нас — намагатися забезпечити себе гідне існування, зростати та розвиватися.

Ексклюзивно для Gaming Capital

Підписуйтеся на наш Telegram, аби не пропустити найцікавіше з ринку азартних ігор України